У двері стукають. Я спочатку не зважаю, але стукіт стає гучнішим. Хтось відволікає мене від тебе. Я зупиняюсь. Сідаю на край дивана, повертаюсь до тебе. Я не бачу тебе, бо в кімнаті темно. Обережно, ступаючи на носочки, я рухаюсь до дверей. Хочу заглянути у вічко, кого принесло так пізно. Примружую своє око, намагаючись роздивитись, хто прийшов. За дверми стояла Даша. Чого це її принесло серед ночі?!

- Чого тобі? – не вдоволено запитую я подругу.

Замість відповіді вона підіймає пляшку з вином. Я знову примружую око, щоб це побачити.

- Твоє улюблене! – вигукує Дашка.

Моя подруга завжди приходить не в підходящий момент. Особливо сьогодні.

- Дашо, ти можеш п'ятнадцять хвилин посидіти під дверима і нікуди від них не відходити? - я намагаюсь знайти золоту середину в цій ситуації.

- Ти не одна? – розуміє Даша. – Тоді я пішла далі.

- Ні, Дашо, нікуди не йди. Отут посидь, п'ятнадцять хвилин, - прошу я подругу, але бачу, як вона не задоволено повертається і прямує від моєї квартири. Тоді я відкриваю двері, байдуже, що оголена. – Дашунь, я не сама. Але я зараз швиденько, чуєш? Отут посидь, я зараз, і ми підемо на кухню.

Даша погоджується. Киває головою. Я швидко даю їй табуретку, щоб вона не сідала на брудну підлогу у своєму дорогому пальто. А сама закриваю двері і крадусь, як кішка в темну кімнату. Я лягаю до Сашка, ніжно тулячись до його гарячого тіла.

- Хто прийшов? - запитує, цілуючи мене в плече.

- Подруга, - коротко.

- У неї щось сталося?

- Очевидно, що так.

- Тоді я буду збиратися.

- Збирайся, - погоджуюсь, випускаючи його з обіймів.

Сашко швидко сплигує з ліжка, прямує до ванної кімнати, за п'ять хвилин виходить з неї. Вмикає світло і починає вдягатися. Я спостерігаю за ним, кутаючись в ковдру. Він швидко вдягнувся. Я накинула халат, поцілувала його на прощання.

- Завтра приходити? - цікавиться, взуваючись.

- Я зателефоную, - неоднозначно кажу я.

Він мене знову цілує, я знову вдихаю його запах, перемішаний з його парфумами.

- Я чекатиму, - кажу, виходячи з дверей.

Я дарую йому посмішку. Він іде. Я дивлюсь на Дашку, яка опустила погляд в підлогу. Вона ніби не бачила і не чула, що я провела свого нічного гостя.

- Даш, заходь, - я взяла її за руку, вириваючи з думок.

Вона проходить одразу на кухню. Я дістаю келихи для винна, відкриваю коробку цукерок. Голос з радіо оголосив третю ночі. Добре, що сьогодні субота.

- Дашо, тепер кажи, що в тебе сталося?

Подруга сиділа мовчки. Вона не була п'яна, просто розгублена, немов щось подумки перебирала, а ще серйозна і зосереджена. Я не звикла бачити такою завжди веселу і щиру Дашку.

- Мене залишив Коля, - коротко.

- Цього і треба було очікувати. Навіть не думай киснути, через нього.

- Але я ж його кохала.

- Господи, Дашо, яке кохання? Тобі скільки років? Мені тридцять вісім, тобі тридцять п'ять. Ми дружимо з інституту. Твій черговий роман – це завжди розбите серце. Я скільки разів тобі казала, бери від чоловіків лише те, що тобі треба, не підпускай їх в серце. А тоді хай ідуть на чотири сторони.

- Я не можу так, як ти - використовувати їх, а потім виставляти за двері. Коли я з чоловіком, я повністю у ньому розчиняюсь.

- Дашо, не кричи, Сергійка розбудиш, - я намагалась заспокоїти подругу.

І я, і вона обидві розлучені. У Даші від першого шлюбу шестирічна Ксенія, а в мене восьмирічний Сергій. У мене квартира, на яку я заробила сама, а Ксенія живе з батьками. Тому у мене ночують чоловіки, а Ксенія в них. Обидві ми потерпіли від першого кохання і до нас обох залізти у серця важко. Правда, Даша була більш довірливішою, м'якшою і добрішою, а я серйознішою, впертішою, витривалішою, коли мені хтось подобався я намагалась не одразу видавати свої почуття.

- Вибач, Рось, я не втрималась! От скажи, що не так у мене було з Кольою? Чим я йому не вгодила? Ми сім місяців з ним разом, це дуже багато. Усі інші чоловіки, сама знаєш, або вони є у мене на кілька днів, або вони є взагалі, але не зі мною, частіше їх просто у мене немає. А з Кольою було так просто і легко, я навіть познайомила його з батьками і своєю донечкою. А що я тепер їм скажу, що Колі немає? – завелась Даша, допиваючи келих солодкого червоного вина, яке ми любили удвох.

- А що сказав Коля, чому він тебе залишив?

- Насправді я сама винна! Я злякалась. Він мені запропонував переїхати до нього. Точніше, він мені запропонував руку і серце! – боязко сказала Даша, дивлячись на мене так, ніби я зараз нагримаю на неї через її нерішучість.

- Господи, яке заміжжя? – я не втрималась. – Ми вже з тобою якось вийшли заміж. Я вже там була і більше не хочу. Ти, настільки я зрозуміла також. І що, ти йому відмовила? А він замість того, щоб тебе добиватися, залишив?

- Так! – заплакала моя бідолашна Дашка.

- Ну все, не плач. Ти справді його кохаєш?

- Так. Як подумаю, що буду без нього, жити не хочеться.

- Що це за новини? А Ксенія? Жити їй не хочеться. Я тобі так скажу, якщо твій Коля найближчим часом не дасть про себе знати. Значить, ну не кохає він тебе. Жорстоко, але правда. А якщо кохає, буде завойовувати твоє серце!

- Він уже завоював! – схлипувала Дашка.

Ми до світанку сиділи на кухні. Випили вино, яке принесла Дашка, а ще я дістала з холодильника пляшку такого ж. Кажу ж, що це наше улюблене. Колю я не зовсім добре знала, але коли ми з ним бачилися, він не вселяв мені віру справжнього чоловіка. У нього був м'який характер, а ще він мало всміхався, нічого не розповідав про себе. Словом, або закритий був, або я не хотіла вникати. Тому ми бачились кілька разів, більше Дашка нам не організовувала спільні зустрічі. Але, якщо вона його так сильно кохає, як розповідала мені цієї ночі, то хай і так, нехай тоді проявить той Коля справжню рішучість. Ну, злякалась вона ще раз одягати весільну сукню і ставити зайвий раз штамп в паспорті, ну хіба це привід відмовлятися один від одного?!

Спати ми не лягали. Надворі вже розвиднялося, з нас вийшло похмілля, тож ми перебирали кістки всім своїм колишнім, починаючи з тих, найперших.

- Тебе залишив Максим, тому що знайшов нову пасію. Мене Денис, бо, як виявилось, так і не кохав, а коли почув про мою вагітність, одразу втік за кордон. Я перша стала матір'ю-одиначкою, а ти допомагала мені няньчитись. Потім і твій солодкий період розпався, - я намагалась за ніч розібрати наші життя по поличках. – Потім ми були зайняті вихованням, не було як і на чоловіків дивитися, прання, приготування їжі, прибирання і все, як по замкнутому колу. Тоді я віддала свого малого в дитсадок, вийшла з декрету і стало легше. Ти ж залишала Ксенію на батьків і бігала на вечірні зустрічі зі своїм однокурсником. У мене якраз з'явився на роботі залицяльник, який через місяць мені набрид. Тоді і твій однокурсник десь поїхав на практику, забувши про своє кохання з тобою. Ти намагалась звабити мого брата, що тобі все-таки вдалося. Я ж тоді не могла без свого випадкового знайомого, який ледь не збив мене на своєму дорогому автомобілі. Три місяці шаленого сексу з ним, а потім він сказав, що не може зраджувати своїй дружині. Я на це лише здвинула плечима і без сліз послала його. Скільки в нас, Дашо, було благовірних, з якими так нічого і не виходило. Правда, я нічого серйозного і не хотіла. У мене двокімнатна квартира, син, гарна робота. У тебе теж було своє щастя…

Дашка лише сонно слухала, як я намагалась згадати всіх наших чоловіків, пропускаючи тих, хто так і не залишився в серці.

- І Вадим. Ти за нього забула. З ним я взагалі на одні вихідні поїхала на море, сказавши батькам, що мене послали на семінар з роботи. О, як згадаю ці два вихідні з ним в Одесі, й досі мурашки тілом. А як мені соромно було, коли морська хвиля змила з мене купальник, а я геть оголена була. До сих пір за це чомусь соромно! Рось, тільки ж це так гарні враження, приємні емоції, а для життя мені жоден з них не потрібен був. А от Коля!.. Ти, знаєш, сама йому подзвоню і скажу, що він мене неправильно зрозумів.

- Навіть не думай! Якщо потрібно, нехай сам телефонує!

- Ні, я от зараз подзвоню йому і скажу, що згодна виходить за нього заміж!

- Дашо, ти п'яна. Давай, проспишся, а потім вирішиш.

- Ні, Рось, телефоную зараз.

П'яну Дашку переконати в чомусь взагалі нереально. Вона дістала із сумки мобільний телефон і почала в телефонній книзі шукати номер Колі.

- Коль, доброго ранку! – привіталась ввічливо Даша, а я глянула на годинник і дійсно була шоста година ранку. – Ти, знаєш, у мене біда трапилась. Приїдь. Я все тобі розповім.

Подруга впевнено продиктувала мою адресу. Поклала в сумку телефон.

- І не дивися так на мене! Я вирішила. Ну, що я зроблю, якщо кохаю його, що? Заміж, так заміж! – виправдовувалась Дашка.

Рівно через п'ятнадцять хвилин за нею приїхав Коля. Я йому передала подругу і закрила за нею двері. За вікном було світло. Суботня ніч плавно перейшла в недільний ранок. Мені спати зовсім не хотілось. Я набрала у ванну води і погрузилась в неї.

Мені тридцять вісім, у мене восьмирічний син, простора квартира, перспективна робота, я вільна і самостійна. І в мене є Сашко, який ніколи не зробить мені пропозицію, але з ним я торкалася неба. Два роки ми з ним коханці. Він чоловік моєї начальниці, тому коли вона дізнається про наші стосунки, буде непереливки обом. Найкращий спосіб – нічого не казати. Я не хотіла за нього заміж, у мене все було чого я бажала, а Сашка я хотіла просто любити, а не губитися з ним у сімейному житті. Чи могла я б прибирати після нього шкарпетки, мити посуд, варити для нього їсти? Навряд. Та й він би мене не витерпів, з моїм то характером. Побачення кілька разів на місяць мене повністю влаштовували.

Гаряча вода розморила мої думки, тому я захотіла спати. Як сонна кішка я попливла у своє ліжко. Постіль ще берегла тепло нашого палкого кохання з Сашою, його чоловічого запаху і смачного одеколону. Я обличчям лягла в подушку і солодко заснула. З думкою про нього…

- Мамо, а ти будеш чай? – близько десятої мене розбудив Сергійко.

- Чай? Ні, синку, чаю не хочу. Ти вже поснідав?

- Так, чай з бутербродами. Подивився одну серію мультфільму. Поспілкувався з бабусею. Вона, до речі, з дідусем сьогодні їдуть в гості до тітки Тані, а там же Вася з Катьою. Можна і мені до них? – почав проситися малий.

- А ти будеш слухати бабусю?

- Мамо, ну звичайно! То можна?

- Так, зателефонуй і скажи, хай за тобою заїдуть.

- А ти з нами поїдеш?

- Ні, синку, не сьогодні. Я втомилась, хочу відпочити. Обіцяю, що на наступні вихідні ми запросимо їх всіх до нас у гості.

За годину син поїхав з батьками до моєї старшої сестри і її дітей. Вася з Катьою двійнята і старші за мого Сергійка на три роки, але вони завжди гарно граються. Батьки сказали, привезуть малого аж вечері.

Я хотіла побачити Сашу. Бажання потрібно здійснювати, тож я зателефонувала йому з іншого номеру телефону, як у нас було прийнято, щоб його дружина не вирахувала. Вже за годину він був у мене.

Ми знову насолоджувались один одним. Я тонула у Саші, а він у мені. Ми торкалися неба, і нам було разом добре, як завжди. Я відчувала його ритмічне дихання, яке опікало мені тіло, його стукіт серця, який бився з моїм в унісон. Я відчувала себе щасливою в його обіймах.

- Мені з тобою добре, - казав Саша, дивлячись мені в очі.

- І мені з тобою.

- А хочеш я розійдуся зі своєю дружиною?

- Не хочу.

- Рось, чому?

- Тому що в нас не буде такого світу, такого кохання, як зараз. Тебе кохає дружина, у тебе двоє дітей. Не роби їм боляче.

Саша дивився на мене, як на ненормальну жінку. Він не розумів, чому я відмовляюся від нього.

- Вперше чую таке. Знаю, що жінки готові на все, щоб з коханки стати дружиною, а ти не така.

- А я не така. На все свій час, Саш, - щиро казала я, посміхаючись йому.

- Ти дуже гарна, ти найкраща, - і він знову почав сипати мене компліментами, цілувати і кохати.

Через місяць Даша вийшла заміж. Вона була гарною нареченою, хоча і в тридцять п'ять років. Її красуня донечка тримала Колю за руку, мабуть, через кілька місяців вона кликатиме його татком. Я помилялась, таки Дашка справді його кохає, як і він її. Хай би так у них було постійно.

Моє життя як завжди було насиченим. На роботі у мене було чергове підвищення, а ще фірма конкурент мене кликала до них, обіцяючи вищу посаду і більшу заробітну плату. Я довго не роздумувала, адже не хотіла ховати очі від своєї начальниці, не хотіла слухати її розповіді про вірного Сашу, який для неї цілий світ. Цілий світ, який я краду шматочками… Я повинна була себе ненавидіти, але не могла, бо для мене він теж цілий світ, з ним я торкаюся неба…

- Мамочко, а до тебе якийсь дядя прийшов! – синок покликав мене, відкривши двері Саші, якого раніше не бачив ніколи.

- Так, синку, зараз я подивлюсь, хто там. А так це ж мій колега. Ти, Сергійко, іди в кімнату, а я зараз запитаю в дяді, чому це він прийшов без попередження!

Я не кликала сьогодні Сашка, тому його візит у мене викликав здивування.

- Я скучив за тобою! Хотів тебе побачити.

- Саш, але ж ми так не домовлялися, - я намагалась пояснити, але він мене обійняв, солодко цілуючи в шию. Я знову вдихнула його запах, який піднімав мене і відносив у невідомість.

- Ми теж не домовлялися, що я закохаюся в тебе!.., - шепотів мені Саша в кімнаті, у якій ховався наший світ.

Вікторія Семененко