Олег ще спав міцним сном, тому вона його не будила. Взяла папір, фарби, пензлі - все необхідне для малювання і пішла на своє улюблене місце, з якого було видно море, як на долоні, виводити на папері красу морських хвиль, що вигравали на сонці і переливалися у ніжно блакитні кольори. Над синім небом літали чайки, аж під самим сонцем, ніби пишалися, що досягли недосяжної вершини. Потім Саша перевела свій погляд на пісок, який ще був ніким цього ранку не торканим, на ракушки, гладкі камінці. Вона подумала, що з ракушок можна створювати різні композиції, а на камінцях - малювати краєвиди. Тоді вона знову зосередилася на своїй картині…

З Олегом вона познайомилася на пляжі. Якось випадково. Вона засмагала і читала книжку, аж раптом компанія молодих людей покликала її грати у волейбол. Дівчина не відмовила, бо в цьому місті вона ще нікого не знала, тому її другий день відпочинку проходив у самотності. Правда, тоді ті молоді люди шкодували, що покликали Сашу, адже їхня команда програла, а Сашина і Олега виграла. Так в них зав'язалася розмова. Спочатку про те, де Саша так влучно навчилася грати у волейбол, потім хто де працює, про сімейне життя, захоплення… І от два тижні минуло, як вони разом насолоджуються одне одним.

- І чого це моїй красуні знову не спиться? – тихо запитав Олег свою подругу, щоб не злякати її. Саша посміхнулася. – Я тобі кави приніс.

- Дякую, Олеже. Коли така краса поряд, то хіба до сну? – промовила дівчина, не залишаючи свою роботу. А Олег стояв і милувався нею.

- Тоді давай скупаємося, - запропонував, допивши каву.

- Вода ще мабуть прохолодна, - і Саша знову зосередилася на картині.

Тоді Олег взяв її на руки і поніс до води. Через хвилину вони бігли по морському узбережжі, тримаючись за руки і посміхаючись. Вода і справді була прохолодна, але Олег не дав замерзнути своїй подрузі…

Обоє знали, що зовсім скоро їх відпочинок закінчиться. Саші потрібно буде їхати до свого рідного міста, де на неї чекає донька і суд, на якому її нарешті розведуть з чоловіком. А Олега в столиці чекала його сім'я – дружина і син. Та про це вони боялися говорити, бо Саша не хотіла втрачати Олега, а Олег не хотів, щоб так швидко закінчувався цей курортний роман… Він просто знав, що цей вечір вони проводять востаннє. Тому коли Олег зібрався їхати він нічого про це не сказав Саші, бо знав, що вона не любить прощатися. Тому просто, без пристрасних обіймів і гарячих поцілунків, залишив свою подругу.

Саша прокинулася сама. Цього ранку вона не обійняла Олега, а тільки наткнулася на троянду, яка лежала на подушці і листівку. Прочитавши її, вона зрозуміла, що це був кінець їхнього роману.

«Бувай, моя кохана! – писав у листі Олег. – Мені час їхати. Я знаю, що ми більше з тобою не побачимося, що кожен з нас йтиме своїми стежками. На згадку про тебе і нашу зустріч, я взяв із собою картину, яку ти мені подарувала. Я почеплю її в своєму кабінеті і вона мені щодня нагадуватиме про тебе. Я тобою дуже захопився, як ніким раніше, я не забуду твоїх щирих очей і грайливої посмішки. Я впевнений, що ти не шкодуєш про час, проведений зі мною. Але в житті завжди так… Кожен з нас повинен повернутися до свого життя. Щиро вдячний за любов до мене! Олег».

Саша зім'яла його прощальний лист і посміхнулася. Що ж, так і має бути. Вона почала спаковувати свої речі. Вечері вона мала виїжджати, бо квиток на потяг, куплений був заздалегідь. Вона інколи думала, що першою поїде, а Олега залишить самого. Не вийшло. Його потяг був раніше. Вона ще думала про Олега, їй ще не вірилося, що їхній роман вже закінчився. Цілу дорогу до Львова Саша згадувала, як їй було добре з ним…

Коли Саша вийшла з потяга, одразу відчула, що у Львові ще прохолодно. В Одесі було набагато тепліше. Вдома жінку зустріла її мама з донькою, яким вона привезла подарунки. А ще її чоловік Максим, з яким вона повинна була розлучитися. Вона довго не могла йому пробачити зраду. А тепер після свого курортного роману іншими очима подивилася на ситуацію. Максим просив у неї пробачення, божився, що любить тільки її. Вона ще не вірила цим словам, але сім'ю все ж таки вирішила зберегти, щоб донька відчувала себе щасливою.

І лише інколи в думках вона згадує свій щасливий курортний роман 2004 року…

Вікторія Семененко