- Париж, як Париж, - стверджувала Дашка своїм подругам, коли готувалася до поїздки в місто-мрію своїх подруг. – Ну, хіба ж я винна, що саме мені випала нагода до нього поїхати? Не сумуйте, у вас ще все попереду, - заспокоювала Даша своїх подруг, які помітно їй заздрили. – Приймаються замовлення, кому що привезти, мої любі дівчатка?

У Парижі на показі мод Даша побуває вперше. Ця нагода випала саме їй - кращій студентці другого курсу. А пропозицію дівчина отримала від свого талановитого наставника – дизайнера Марка, який в Україні живе лише п'ятий рік, а ще він безмежно цінує жіночу красу.

Коли Даша проходила в нього практику спочатку цьому дуже зраділа, адже сподівалася, що зуміє в нього чогось нового навчитися, що поділиться з ним купою своїх ідей і почує думку справжнього митця. Але потім розчарувалася, бо в нього взялося наглості, щоб присвоїти її ідею створення вечірньої сукні кольору неба собі, а потім поставити за неї шалену купу грошей. Звичайно, як би продавала Дашка, вона б менше за неї взяла, бо чогось недооцінює себе, а Марк, у нього одне ім'я чого варте!

Саме з таким огидним настроєм вона і полетіла в Париж. Цілу дорогу не розмовляла зі своїм наставником, а він клеївся до неї і вибачення просив.

- Та не ображайся, Дашко, - казав легко, не відчуваючи вини. – Давай домовимося: твої ідеї будуть втілюватися під моїм іменем, а гроші на пополам, - зацікавився молодим талантом дизайнер, для якого слава була понад усе.

А Дашка про славу не думала. Їй потрібні були гроші, щоб заробити на власне житло, адже дорослій дівчині жити з батьками в однокімнатній квартирі затісно вже. Тоді вона і знайшла вихід із ситуації - шила сукні на замовлення, то для подруг, то для знайомих, то для танцівниць з художніх колективів міста, а то й просто для тих, хто знаходив її за оголошенням в газеті, яке вона відправляла в редакцію щотижня. Зароблені гроші відкладала на власне житло.

- Хочете мене використати? – сміливо спитала, а в самої перед очима її нездійснена мрія.

- Навпаки, допомогти, - і лукаво посміхнувся Марк, знаючи, що дівчина правильно підібрала слова, щоб охарактеризувати його задум.

Дашка ж дівчина не дурна, зрозуміла його ідею одразу. Але звісивши всі «за» і «проти» вона прийшла до висновку, що нічого не втрачає, якщо дасть свою згоду. Тим більше вона зараз навчається на другому курсі, а коли закінчить навчання – у неї буде власна квартира, тим більше Марк запевнив, що гроші ділитимуть порівно. Саме під час польоту вона погодилася продавати свої ідеї, які мали принести їй хороші гроші, які вона вкладе у добру справу.

Літак якраз приземлявся в Парижі. Погана погода намагалася ще більше зіпсувати дівчині настрій і вона могла б запертися у своєму номері. Але якщо подолала таку відстань, то чому має відмовлятися від того, щоб познайомитися з Парижем ближче. Дашка вирішила відвідати з Марком показ мод, побачити чим світ живе, тож швидко приготувалася. Сукню улюблену одягла, що сама із легкої, як вітер, тканини пошила, і зачіску гарну зробила, і виглядала не гірше ніж паризькі модниці. Її наставник Марк вже зачекався, тож коли він побачив свою студентку в гарному вбранні із легким макіяжем, не приховуючи радості, захлопав у долоні, як мале дитя.

На показі мод вона тримала Марка під руку, оглядала новий одяг, який ледь прикривав тіла моделей. А ще мило посміхалася колегам Марка, адже вона не розуміла французької мови. Єдиний плюс – це нові знайомства із дизайнерами інших країн, із якими вона могла розмовляти вільно на англійській мові. Подумки вона відмітила, що ці знайомства будуть корисними для неї. Насправді їй було тут нудно, тож наступний день, коли вони просто гуляли з Марком, видався їй набагато цікавішим, вона накупувала сувенірів подругам. І без особливого ентузіазму позувала для фото зі своїм наставником.

Коли дівчина повернулася з Парижа, показуючи фото своїм подругам, вони були просто в захваті від міста-мрії.

- А Марк біля тебе так нічогенько дивиться, - казала Юля, яка зустрічалася із своїм викладачем.

- Ой, припини, це лише робочий візит і фото напам'ять, - запевняла Даша, а сама вирішила опустити історію про те, як до неї клеївся Марк, а вона дала йому зрозуміти, що погодилася продавати йому лише свої ідеї, а не своє тіло.

Два роки навчання для дівчини здалися надто важкими. Часу на особисте життя в неї практично не було. Вона до пізньої ночі розробляла гарні ідеї для одягу, щоб вгодити Марку, а він з десяти міг обрати лише три-чотири, та й платив за них не 50%, як домовлялися, а 30-40%. Одного разу він їй натякнув, якби вона погодилася з ним спати, їздити на робочі візити, то в неї був би більший заробіток. Даша плакала ночами в подушку, адже не могла на це погодитися, але й відмовитися від своєї мрії, здатися – вона теж не могла. Дівчина знала, що її батьки нічим не допоможуть, адже батько працював двірником, а мама прибиральницею. Даша могла сподіватися тільки на себе… Якось Марк їй пообіцяв значну суму грошей за те, щоб вона знову злітала з ним до Парижу, адже, як виявилося тоді своїм друзям він її представив як майбутню дружину, а він любив тримати свою марку. Дівчина погодилася з єдиною умовою, що він не буде до неї клеїтися.

…Цього разу Париж для неї став іншим. Тут вона познайомилася з талановитим дизайнером Ігорем, який проживав теж в Україні. Його відвертість і невимушеність в розмові, гарні манери, щира посмішка, золотаві очі – це те, що не залишило дівчину байдужою до нього. Коли Ігоря не було поряд, вона шукала його поглядом в натовпі, аби просто поговорити… А він не знав, як себе поводити з дівчиною надалі, адже вона йому дуже сподобалася, але йому друзі сказали, що Даша – майбутня дружина Марка. Це єдине, що його зупиняло. Та коли дівчина залишилася з ним удвох, поки Марк спілкувався зі своїми колегами, Даша дала зрозуміти хлопцю, що Марк - це її друг, і для неї це просто робочий візит. Ігор попросив дівчину зустрітися з ним в Парижі завтра, він хоче їй показати це місто таким, яким любить його він.

Так і сталося. Дівчина вранці пояснила сонному Марку, що хоче пройтися по магазинах поки він відпочиватиме, а вечері, як і планували вони полетять в Україну.

Цей день був для дівчини найщасливішим в житті. Вони їли смачний шоколад, пили каву і розмовляли. Тем виявилося спільних стільки, що на пальцях не перелічити. Біля Ельфелевої вежі Ігор зізнався, що закохався в Дашу з першого погляду, а вона відповіла взаємністю. Відтоді вона побачила Париж іншим – у кольорі щастя і кохання.

Даша закінчувала навчання. Їй більше не довелося продавати свої ідеї Марку. Грошей на житло вона заробила, як і мріяла. В деякій мірі, можна вважати, що вона теж його використала. Відтепер своє життя вона почала будувати в іншому місті, переїхавши до Ігоря. Вони одружилися. Відкрили невеличкий магазинчик, в якому продавали одяг власного виробництва.

А весною щороку вони їздили в Париж, аби прогулятися вуличками цього романтичного міста, на яких розквітло їхнє кохання…

Вікторія Семененко