А ще Оксана змінювала хлопців, як рукавички. Вона бачила, як вони легко піддаються її наказам, тому грала кожним, як ляльками в дитинстві, змінюючи швидко одну на одну, через те, що вони просто набридали. У її «царстві» були не лише однолітки, а й старшокласники. А дівчата їй дуже заздрили, що вона на щабель вища від них, що вона впевнена і вродлива, гарно вдягається, тому й рівнялися на Оксанку. У такому віці зажди шукаєш ідеал! А в Оксанці було все, що мала кожна по трохи…

От тільки восени, коли вони перейшли в 11 клас, у їхнім класі з'явилася Ольга. Це красива рудоволоса дівчина, яка переїхала до них з іншого міста. За своїм характером відкрита і товариська, тому з однокласниками вона швидко знайшла спільну мову. Тож увага, як дівчат, так і хлопців одразу переключилася на новеньку. Оскільки вона була щирою і відвертою у спілкуванні, то в дівчини швидко з'явилися постійні друзі, повага та авторитет. А ще вона була розумною, вміла формулювати свою думку, а не відповідати на уроках завченими фразами з підручника, як Оксанка. Також вона була вихованою і культурною – в неї не було ні цигарки в руках, як в авторитетної однокласниці, ні пива, вона не вживала нецензурні слова, і не вміла заздрити. Мабуть через це найгарніший хлопець школи Олексій почав бігати за Олею, поводився з нею чемно, проводжав після навчання додому, а на вихідних запрошував на прогулянки.

- А чому ти перевелася саме в нашу школу? – допитувався юнак, коли вони вже вільно говорили, не маючи таємниць один від одного.

- Ми жили у великому місті, - пояснювала школярка, - але коли захворіла бабуся мама хотіла їхати сама доглядати за нею, бо бабуся категорично відмовлялася до нас переїжджати. Батько ж її не відпускав, тому тоді всі прийняли рішення переїхати до вашого, а тепер і мого, провінційного містечка. Зараз ми живемо з бабусею, доглядаємо за нею. Їй з кожним днем стає краще. Вона задоволена, що ми поряд.

- А коли їй стане краще, то ви знову переїдете? – уточнював хлопець.

- Ні, звичайно ж. Батько тут працює на землі, і каже, що нізащо не хоче повертатися в наше велике місто, мама його в цьому підтримує. А я, коли закінчу школу, все ж таки переїду назад до Харкова. У вас тут гарно і добре, але я там виросла, я звикла до того міста. Там же я обрала ВУЗ, де здобуватиму вищу освіту.

З кожним днем вони дізнавалися один про одного все більше і більше, і поступово дружні зустрічі переросли в серйозні стосунки. Ольга не могла собі пробачити того, що суперниця забрала в неї найкращого хлопця, що понизила її в очах всієї школи! Але й зробити вона нічого у відповідь не могла, бо залишилася сама, тому поступово почала в'янути на очах, менше уваги приділяла своїй зовнішності, сама бігала в туалет на перекур, перестала бути активною, як раніше. Вона просто тліла, перетворюючись із прекрасного лебедя в сіре мишеня.

Досить швидко пролетів навчальний рік. Після школи Ольга з Олексієм вступили в один з навчальних закладів Харкова, обравши історичний факультет, а Оксана так і залишилася непомітною, адже навіть в найдорожчому університеті (куди всунули її батьки) не зуміла бути зіркою, як колись. Цей життєвий випадок її так нічого і не навчив, вона не змогла вибачитися за свою поведінку і стати доброю та відкритою. А навпаки ще більше закрилася в собі, не підпускаючи у свій світ більше нікого. Про впевненість і вроду нагадували лише фотознімки, які вона берегла, як найбільшу цінність шкільних років…

Вікторія Семененко