Тому, щоб додзвонитися до батьків або ж друзів, хлопець вилазив на стару грушу, з якої видно півсела, і розмовляв. В одну мить такі неординарні для хлопця дзвінки йому починали подобатися, адже висота дерева дозволяла дивитися в сусідній двір, у якому проживала гарненька Маруся.

Коли Саша був геть малим, він з нею грався у піску, або ж вона виносила аптечку і вони разом лікували її ляльок та іграшок. Чомусь до сусідських хлопців, що часто гукали грати у хованки його не так тягло, як до Марусі. Можливо, його манила дитяча щирість цієї дівчинки, її миле личко з кирпатим носиком, який влітку покривався веснянками, її довге волосся, що завжди було заплетене у дві кіски. Він ніколи не міг відмовляти цій дівчинці, тому вона могла просити його про що завгодно: то яблук стиглих принести, то на велосипеді покатати, то допомогти гусей попасти, то в дворі прибрати. А бабуся Сашка тільки з посмішкою дивилася на всі ці дитячі ігри, адже мала Маруська могла змусити хлопця робити, що завгодно, а вона, бабуся, ні. Вже тоді старенька розуміла, що ця дитяча дружба аж надто тепла…

І коли вже шестирічні діти виросли в гарних і впевнених підлітків, їх інтереси до життя стали іншими, змінилися дитячі ігри на щось набагато серйозніше, вони не перестали бути друзями. Тож коли обоє навчалися в старших класах, і Саша міг самостійно вирішувати, де хоче провести літо, він наполягав, що їхатиме до бабусі в село, не порушуючи традицію, яка склалася в дитинстві. Тут його, як і багато років тому буде зустрічати його подруга, тільки вже не така як раніше, а доросла і впевнена дівчина, з тією ж щирою і милою посмішкою, її волосся буде зачесане догори, а не сплетене у дві кіски.

- Ти так змінилася, - казав хлопець, пригортаючи до себе свою подругу після довгої розлуки. – Тільки посмішка залишилася такою ж…

- Якою такою? – перепитала вона, заглядаючи в його очі.

- Теплою, - схвильовано сказав юнак, показуючи настільки сильно радий зустрічі. – Я для тебе щось привіз.

- Я знаю, адже ти щороку, коли приїжджаєш, привозиш мені подарунки. В сім років це були гарні розмальовки з фломастерами, у вісім – книжка з казками, у дев'ять – м'який ведмедик, який і досі займає в моїй кімнаті почесне місце, нагадуючи про тебе. І так щоліта - новий подарунок, - посміхаючись пригадувала дівчина. – Тому мені дуже цікаво, що ти приготував для мене цього разу.

Свій сюрприз хлопець показав вечері, коли вони збиралися йти до клубу. Він тоді зайшов за Марусею, а вона красувалася перед ним в гарній літній сукні. Хлопець давно не бачив свою подругу такою гарною, що в нього аж подих перехопило. З маленької дівчинки з кирпатим носиком вона стала справжньою красунею. Саша впевнено підійшов до подруги, роблячи компліменти, прибрав її довге розпущене волосся із шиї, і причепив гарний ланцюжок із серцем.

- Ця прикраса тобі дуже пасує, - казав Сашко, любуючись своє подругою.

- Сашо, вона мабуть дорого коштує, навіщо ти витрачався? – схвильовано спитала дівчина.

- Заспокойся, мені приємно робити тобі сюрпризи.

- Як я можу тобі віддячити? – дивилася в його очі дівчина.

- Сьогоднішнім танцем, - сказав юнак, на що отримав відповідь і поцілунок у щічку.

Ціле літо вони разом ходили до клуба, прогулювалися сільськими вуличками, ледь не до ранку сиділи на лавочці, ділилися мріями. Маруся сказала, що наступного року буде пробувати вступити в медичний коледж, щоб вивчитися і повернутися працювати в село фельдшером, адже в них й досі немає кваліфікованого спеціаліста, який міг би вчасно надавати першу медичну допомогу. Її ідею підтримав Сашко і сказав, що це дуже важлива професія, особливо для села, адже якщо в місті людям є до кого звертатися, то в селах інша ситуація. Їм завжди було про що поговорити, адже час для спілкування – коротке літо, яке швидко минає, залишаючи в пам'яті лише спогади.

…Після цієї зустрічі в них був довгий період розлуки, адже після школи Сашко перейнявся своїми проблемами, а Маруся готувалася до вступу в інститут. На щастя, плани обох справдилися. Саша, як і хотіли його батьки, поїхав навчатися за кордон, щоб отримати належну освіту, а Марія вчилася медицині. Обох закрутило студентське життя у вирії події та пригод.

*** *** ***

Саша виліз на стару грушу і щось впевнено розповідав по телефону, наводячи купу аргументів у своє виправдання. Погляд за звичкою був спрямований у сусідський двір, на якому колись ходила мала Маруська. А бабуся тим часом раділа своєю радістю, що нарешті приїхав її онук, якого вона не бачила цілих п'ять років, з яким тільки листами переписувалася.

- Маруську шукаєш? – запитала старенька, адже помітила розчарування на обличчі хлопця, поки той сидів на груші.

Саша впевнено зіскочив з дерева, обтрусив свої штани і прямо глянув на бабусю, яка за ці п'ять років стала на кілька сантиметрів меншою.

- Та хотів би її побачити, адже ти знаєш, я приїхав не надовго, справи у столиці кличуть, - розповідав, пригорнувши до себе.

- Тоді йди у фельдшерський пункт – вона там сидить до пізнього вечора, я нещодавно ходила до неї за таблетками від тиску, так, знаєш, здається, на цих вихідних до неї Мишко прийде сватати.

Ці слова якось боляче кольнули хлопця і він, поцілувавши стареньку в щічку, зібрався йти до своєї подруги, запитавши:

- Бабусю, а можна я в тебе ромашок нарву? – запитав схвильовано юнак, і заметушився на її невеличкій грядці.

Він йшов тихим селом, тримаючи в руках улюблені квіти Марусі. Коли прийшов у фельдшерський пункт, дівчина весело та радісно його зустріла, пригорнула своєю теплою посмішкою, а хлопець подарував їй квіти. Вони довго говорили, розповідали, чим займалися всі ці роки, як пройшло студентське життя, які плани на майбутнє. І в обох було таке відчуття, ніби не було розлуки, ніби все життя вони поряд.

- Марусь, я чув ти заміж збираєшся? – запитав юнак, а дівчина трохи напружилася.

- Та… Як тобі сказати, Сашо, - почала пояснювати, - батьки наполягають, що вже всі дівчата мого віку з дітьми, а я в дівках ще ходжу. Кажуть: «Поки беруть – іди». А в мене серце болить від того, як подумаю, що буду із Мишком жити. Ну що з того, як він син нашого сільського голови, що з того, що він із заміжньої родини? Ти ж знаєш, серцю не прикажеш любити…

Саші боляче стало від того, що дівчина буде жити з нелюбом. І взагалі він ніколи не уявляв поряд зі своєю подругою чужого хлопця. Він пригорнув її до себе, заспокоюючи, а сам помітив, що в неї на шиї й досі висить той ланцюжок з кулоном у вигляді серця, який він їй при останній зустрічі подарував. Він зупинив на ньому свій погляд.

- Це мій талісман, - крізь сльози сказала дівчина, помітивши в його очах мовчазне питання. – Він завжди зі мною, і завжди приносив протягом цих років лише вдачу.

- Це добре, що він тобі допомагав, - з посмішкою сказав юнак. – Марусь, а чому ти не запитуєш мене, що я тобі привіз цього разу?

- Ой, Сашо, ми вже дорослі, тож думаю ромашки від тебе – це найкращий подарунок. Тим паче, ти мені квіти ніколи не дарував, - і вона підійнялася, щоб поставити букет у вазу.

- Як ти не розумієш, Марусь, всі ці роки я намагався привернути твою увагу, сподобатися тобі, - почав серйозну розмову, - я боявся зробити щось не так, щоб не розчарувати тебе. А сьогодні, коли я відчув, що можу втратити тебе назавжди, я зрозумів одну важливу річ – я тебе кохаю настільки сильно, що тобі важко це уявити.

Розгублена дівчина так і впустила букет квітів, які розсипалися на підлозі, створивши гарний килим. Тієї миті Саша став коліном на підлогу, встелену з ромашок, дістав каблучку і протягнув її дівчині зі словами:

- Маруся, я тебе кохаю! Будь моєю дружиною!

- Сашо, мій любий Сашо, ти не уявляєш, як довго я мріяла бути поряд з тобою завжди.

…Відбулося весілля. Щасливою була і бабуся Сашка, адже відтепер її онук буде жити поряд. Саша знав, що доведеться звикати до таких умов, адже Марія завжди хотіла жити в селі і допомагати людям. А Саша завжди мріяв викладати, щоправда не в сільській школі, а в інституті, але інколи, щоб чогось досягти треба від чогось відмовитися…

Вікторія Семененко