- Ну, як ти не розумієш, що не може у вас бути постійно квітково-букетний період, - пояснювала вона мені. – У житті завжди так буває: після палкого кохання настають сірі будні.

Я безбарвно відводила погляд від Ані. І чому вона не розуміє, що я не люблю сірих буднів, бо гублюся в них, і сама стаю сірою мишею. А я не могла такою бути, бо завжди малювала життя яскравими кольорами.

- З вашим стажем у почуттях вже мають бути діти, - продовжує вона наставляти мене на шлях істинний. – От побачиш будуть в тебе діти, з'являться в тебе нові почуття.

- Не заперечую, але то будуть вже почуття до дитини, а не до чоловіка.

Та й загалом, яка сім'я, коли він живе іншими проблемами. Коли в нього все за графіком: робота-вечеря-ліжко-секс-сніданок-робота. Думаю, якщо в цьому ланцюжку випаде якась деталь, то суть не зміниться. Головне, що починається і закінчується все роботою, а я десь там між нею проскакую. Але ж я не проти роботи, коли б вона оплачувалась відповідно. Він там днює і ночує, а фінансових доходів ніяких. Оце мене найбільше сердило, а ще тривожить те, що він надто спокійний і не відстоює свої права, не бореться за своє щастя. Не бореться за мене! Чому чоловіки думають, що коли раз завоювали жінку, то вона вже у їх полоні назавжди?! Для мене ж гра у жертву і добичу набагато цікавіша, ніж одноманітні сірі будні. Мені так хочеться розфарбувати життя щастям… Тільки яскравих фарб бракує.

Одного разу всі ці питання настільки сильно в мені накопичилися, що я просто не витримала і вилила їх Сашку в обличчя.

- В твоєму життя я ніколи не займала головної ролі, - сердито кричала я. - Обирай: або ти розбавляєш мій світ яскравими кольорами, або на цьому наші стосунки завершаться.

Він з нерозумінням дивиться на мене, немов питає, чи мені не достатньо того, що я маю. І він ніколи не зрозуміє, що я не така як всі, що моєму світу потрібен імпульс, аби я в житті грала, а не тускла.

- Ти знаєш, я людина спокійна, завжди обдумую, перш ніж щось зробити, - почав мені пояснювати немов своїй студентці, яка не знала, як їй краще здати іспит. – Якщо ти хочеш поїхати у Францію, давай з грудня почнемо відкладати кошти на квитки. Я не можу так раптово зірватися з місця, у мене є обов'язки.

- Аж з грудня відкладати кошти на квитки? До нього ще три місяці, – обурилася я його безглуздому поясненню. – І перед ким це в тебе є обов'язки? Напевне точно не переді мною.

- Відповідаю на твоє перше питання, - знову тактовно. – Через три місяці, бо мені потрібно відкласти грошей мамі на подарунок, в неї, якщо ти пам'ятаєш, в жовтні День народження, а ще я хочу купити собі взуття на зиму, - почав перераховувати на пальцях свої першочергові потреби.

І знову я випала із його списку. Жодного пункту для мене. Все для нього і для мами, як завжди і було.

- А на друге питання? – Уточнила я. – Що скажеш?

- Обов'язки в мене є перед собою в першу чергу і перед моєю сім'єю.

- Сім'єю? – Трохи зраділа я, бо подумала, що це я для нього так значу.

- Так, перед мамою, - додав.

Я вже не витримала. Розлючено штовхнула його в плече. Окуляри впали на підлогу. І мій математик стояв, кліпаючи на мене своїми великими очима, які здавалися трохи меншими, ніж були в окулярах. Мене починало сердити те, що він ставить мене, свою кохану, на друге місце. Ні, я все розумію, що мама – це святе, що ми їй життям своїм зобов'язані і так далі. Але я ніколи не думала, що він буде ставитися так до мене. І причина була не в його мамі, не в його вихованні в зразковому дитсадку, а потім в елітній школі. Причина була в нас. І можливо навіть в мені, що я дозволила йому так із собою поводитися. Спочатку я терпіла його безкінечне навчання – захист дипломної, магістратура, аспірантура і так далі. Я працювала – він навчався. Ну хіба не так буває в молодих сім'ях?! А Аня ще пояснює мені про стосунки, які переходять на інший, вищий етап. Тьху на ті стосунки!!!

Я терпіла все мовчки. Ще з дитинства моя мама мене вчила, що потрібно берегти свою сім'ю, що чоловік виправиться і все налагодиться, що Сашко – ідеальний варіант для мене, бо він розумний і добрий. І тільки згодом я зрозуміла, що це не той чоловік, якого я в мріях бачила поряд з собою, що я повинна жити з тим, до кого серце рветься.

Ігор з'явився в моєму житті згодом. Він записався до мене на зачіску. Коли він прийшов я закохалася з першого погляду. І навіть його безладна зачіска не зіпсувала його вроди, щирості в очах і теплої посмішки, від якої ставало так добре. Я працювала перукарем. Перше, що я торкнулася – це його м'яке волосся. Я забула запитати, яку б він хотів зачіску, тому вправно почала стригти його так, як захотілося мені. А він мене не зупиняв, просто забув сказати про свою традиційну стрижку (це він потім зізнався). Ігор спостерігав за мною через дзеркало, за моїми рухами, а я необачно наколювалася на його погляд, і ховала очі, як дівчинка. І лише, коли я витрусила із його плечей волосся, він сказав.

- Відсьогодні у мене новий стиль, - спокійно навіть.

- Вам не подобається? – я на мить розгубилася, а мій клієнт посміхнувся. – А мені з такою зачіскою ви подобаєтеся більше.

- Ви, до речі, теж мені сподобалися, - підловив мене на слові, і так зав'язалася наша розмова, а потім була зустріч в обідню перерву, а потім вечірня прогулянка, на вихідний - пікнік з його друзями, романтичне побачення в його вдома, а потім ліжко і статеве зближення.

Це був початок кінця. Мій математик так і не помічав, що в мені відбуваються зміни, що я стала щасливою, що із радістю почала наводити лад в квартирі, готувати смачні страви, купувати новий одяг, допізна затримуватися на роботі (тому що клієнтів багато). Всього цього він би так і не помітив за своїми окулярами, допоки я сама не сказала йому правду. Я не хотіла жити з тим, кого не кохаю, та й Ігор не заслуговував на те, щоб бути в моєму житті на другому місці. Зі своїм Сашком я прожила не мало-не багато, а вісім років. Сказала йому правду, що в моєму житті з'явився чоловік, який готовий задля мене на все.

А воно так і було. Два роки щасливих побачень. Ми подорожували різними містами, їздили відпочивати до моря і в гори, були за кордоном, а в Парижі він мені освідчився. У нас було казкове весілля, ми любили фотографуватися і позувати на відеокамеру, ми просто доповнювали одне одного.

Й ось десять років минуло нашого сімейного життя. У нас двійко дітей, двійко наших квіточок Оксанка і Мар'янка. Вони ходять в школу, Ігор займається фотографією, я працюю в салоні краси. І дотепер чоловік мене не перестає дивувати своїми сюрпризами, адже знає, що жінка повинна відчувати себе щасливою завжди.

Вікторія Семененко