Довге біляве волосся, усміхнені очі, соковиті вуста. Такою була Марина при першій їх зустрічі. Вона була щира і весела, тому одразу припала до смаку нашому садівнику. Так з'явився перший підсніжник в його букеті.

Синьоока і ніжна Валентина, яка своїм виглядом була схожа на волошку. Вона дозволила себе зірвати після другого побачення, після чого їх стосунки не мали продовження, бо йому від дівчини вже нічого не було потрібно.

Лагідний і привабливий образ фіалки отримала Катя, з якою садівник познайомився в кінотеатрі, потім провів додому і вона одразу впала в його обійми.

Юля була гордою і неперевершеною, як сама орхідея. Щоб її підкорити, садівнику довелося переступати через своє «я», відбити її в друга, а потім … зустрічатися з нею місяць, і знайти собі іншу.

Наступне місце в його букеті належало квітучій і яскравій Маші, яка нагадувала літню айстру. Вона одягалася зі смаком і ніколи не носила одягу сірого чи чорного кольору. Вона любила бути в центрі подій, тому не могла залишитися без уваги садівника. Було таке відчуття, що Маша показала йому інший світ в яскравих кольорах.

Похмурою і меланхолійною осіню садівнику трапилася загадкова і самотня дівчина Віра, яка сиділа в парку і читала книгу. Вона була, як хризантема, навіть її тіло пахло якоюсь дивною ностальгією, тож садівник відчув себе поряд з нею затишно… Вона готувала для нього смачні страви, а ще приносила сніданок в ліжко. Він би міг з нею жити лише тоді, коли хотів відпочивати, адже з нею було по-домашньому тепло і затишно. Та коли йому хотілося розваг – Віра його тримала, як клітка птаха.

Одного разу садівнику до серця припала спокуслива троянда. В погляді Рози читалася рішучість, впевненість і пристрасть. Вона себе поводила інколи грайливо, інколи серйозно. Вона могла бути різною, але завжди була непідступною для чоловіків і завоювати її серце садівнику було надто важко. Коли він її побачив – весь його букет з квітів, які він колекціонував весь час, розпався і втратив свою привабливість. Він вже не здавався йому таким гарним і рідкісним, перед очима була лише Роза. Тільки всі вміння садівника в мить вичерпалися, і він не знав з якого боку підійти до цієї квітки. Вона було не підступна… Садівник не міг її зірвати, не наважувався… А коли ледь наблизився – наткнувся на колючки. І так було знову, і знову. Його тіло було поколене, а серце нагадувало решето.

- Ти не вмієш поводитися із жінками, - говорила Роза садівнику, коли той одного разу наважився запросити її на прогулянку містом. – Ти думаєш, що тобі все дозволено, але ти помиляєшся. Жінка – це не іграшка, вона не заслуговує на таке ставлення, ти не маєш права розбивати її серце.

Садівник сидів з опущеними очима. Він не знав, як житиме без цієї вродливої і розумної жінки, рівних якої в нього не було. Але час лікував розчарування. Своє горе чоловік топив у чарці, він не міг зупинитися, життя втрачало свої барви… Він так і не зумів завоювати жінку, про яку мріяв.

У Рози була своя родина – зразковий чоловік і двійко дітей, а в садівника – свобода і розтоптане серце.

Вікторія Семененко