- Вово, ну як можна постійно любити той самий шоколад? Це те саме – як щодня їсти суп, пити одну й ту саму каву й спати з одним і тим же чоловіком!

Від такої неочікуваної відповіді Вова сів на стільчик поряд з Мілою, хоча вона його не запрошувала. Дивлячись на свою тридцятирічну колегу, він намагався дати пояснення її відповіді. Виявляється, вона ніколи не кохала одного чоловіка і змінювала своє життя з ними мінімум, як шарфи восени.

Міла залишила свою каву і шоколад на столі і вийшла з кабінету.

- Я ще встигну подихати свіжим осіннім повітрям! – посміхнулася і побігла, а в кабінеті залишився запах її солодких парфумів, які приглушувала кава з корицею. І Вова, який лише посміхнувся на її поведінку.

Міла пішла до парку, поряд з яким знаходився її офіс. Запах осені пропитував усе її тіло, пульсував на кінчиках пальців і стукав ностальгійним ритмом у серці. Дорогою вона взяла капучіно і круасан.

Скільки цієї теплої осені, думала вона. Скільки сонця купалося в осінньому листі, а скільки щасливих моментів з Петром Кириловичем. Міла щоосені аналізувала життя. Не хотіла, але мимоволі в думки вкрадалися різні спогади, які немов дрібна калина нанизувалися на нитку.

Міла подумала про Петра. Що в неї було з ним? Швидше за все вільні стосунки. Вони не мали зобов'язань одне перед одним. Зустрічалися кілька разів на тиждень. Обоє задовольняли свою фізичну потребу, а потім обоє розчинялися у своїх справах, немов зникали із життя одне одного.

Міла ніколи не вірила у байки про існування вільних стосунків. Вона ніколи не думала, що сама потрапить на такий крючок. Але жити без чоловіка у свої тридцять років вона не могла. Одного разу її заміжня подруга Інна розповіла про те, що вона має коханця. Ну, не зовсім коханця, адже вона його не кохає, а так чоловіка, який повністю її задовольняє.

- Інно, у тебе ж є офіційний чоловік. Як тобі не соромно? – Міла була ошелешена такою новиною.

- Мілко, ну, а що в цьому погано? Ти ж не хочеш все життя ходити сердитою і невдоволеною через те, що не отримуєш насолоди від фізичної близькості. Ні, чоловіка я свого кохаю і ніколи не хотіла навіть з ним розлучатися. Він - ідеальний сім'янин, батько. Та про такого могла кожна мріяти. Тільки я до цього всього так звикла, що не отримую насолоди, як жінка… Ну, ти розумієш про що я? – ділилася Інна.

Міла тоді була ошелешена такими одкровеннями. Тож прокоментувати поведінку подруги не могла ніяк. Вона просто під час їхнього подальшого спілкування намагалася більше не порушувати цю тему.

Сама ж Міла ходила на роботу. Графік щоденно був розписаний. Тому часу, щоб влаштувати особисте життя у неї не було. Можливо, і не лише часу, а й бажання. Всі чоловіки її просто розчаровували, а такого ідеального, про якого вона колись мріяла юнкою, вона так і не зустріла у своєму житті.

- Чи в цьому щастя, Інно? Ти от з чоловіком, сином і ще з одним чоловіком, який досі не розумію ким є для тебе, - допитувалася подругу.

А Інна тільки стискала плечима і щасливо всміхалася. Не розуміла її такого світу. Не розуміла, допоки сама не потрапила на вудку до одруженого, багатого, вродливого, старшого за неї чоловіка.

- На вас можна дивитися годинами. Ви вкотре підтверджуєте, що жінка багатогранна, що нічого не може бути кращого і солодшого жіночої вроди, - так почав залицятися до Міли місцевий бізнесмен, з яким вона познайомилася у картинній галереї під час презентації виробів художника, який завітав у їхнє місто.

- А ви знаєте, як завести розмову із жінкою, - всміхнулася у відповідь.

- Якби мені було двадцять років, то ще б вагався. А тепер, коли мені вдвічі більше, звичайно, що знаю!

Місцевого бізнесмена звали Петро Кирилович. У нього була дружина-домогосподарка, син, який вчиться на музиканта за кордоном. У нього були коханки і він з ними спілкується зараз. Він почуває себе дуже впевненим, адже завжди у виграші. Міла не знала навіщо, але цілий вечір вона слухала його. Тем-табу у їхній розмові не було. Говорили відкрито про все: роботу, сім'ю і вільні стосунки. Міла могла б раніше нервувати через таку відвертість чоловіка-незнайомця. Але випите вино на презентації її трохи розкувало, і вона, не знаючи як, потрапила у тенета мужності і впевненості цього дорослого чоловіка.

- Вас підвести додому? – запропонував.

- А підвезіть! – посміхнулася, поставивши порожній келих і на мить забувши про те, що раніше собі не дозволяла. Хіба вона колись могла сісти таким пізнім вечором у машину до чоловіка, якого бачить вперше. І хоча їй тридцять, все одно такого ніколи не робила.

Петро Кирилович таки підвіз Мілу додому. Втім, не до її дому, а до свого. До ще однієї квартири, у якій він вільно проводив час. Були пестощі і компліменти, ще одна пляшка вина із цукерками. Міла просто дозволи собі того вечора розслабитися так, як ніколи раніше. Вона дозволила себе кохати…

Відтоді три роки вони живуть вільними стосунками. Три осені і три літа. Міла звикла до них. Чи хотіла вона, щоб Петро Кирилович жив із нею? Однозначно ні. Він більше потрібен сім'ї, ніж її. А Мілі достатньо фізичної близькості, зустрічей тричі на тиждень, романтичних вечерь, норкової шуби, каблучки з діамантами…

- Мілко, ну ти вибач, що я втручаюся. Але ти, мабуть, не правильно мене зрозуміла! – думки Міли перебив Вова, який наздогнав її у парку. Сів поряд і, як філософ почав розповідати про вічне кохання, про важливість сім'ї і народження дітей.

- Вов, ну ти ж не будеш мені зараз промивати мізки? Може, то я різко висловилася, але ти ще не знаєш життя.

- Це тому, що на рік за тебе менший?

- Це тому, що не існує вічного і взаємного кохання, Вовка! Все значно простіше!

- Міло, ну ти не кажи так… , - і хлопець примовк, роздивляючись свою колегу, яка дивилася у небо, а не на нього.

- Вовка, ти ж не закохався у мене? – запитала, вловивши на собі його вивчаючий погляд.

- Міло, ти неймовірна жінка. Я тобі це казав?

- Якщо я тобі подобаюся, колего, то кажи прямо.

- А як же романтика?

- Дорослі ми вже для романтики! Ходімо в офіс. Бо обідня перерва скінчилася.

- Міла, а давай сьогодні в кіно сходимо!

- А давай, - посміхнулася йому у відповідь з думкою, а чому б і справді не дізнатися більше про цього юнака. А раптом він правий, а вона ще про це не знає.

Вікторія Семененко