Я якраз підходила до її хатинки. Тільки постукала у хвіртку, собака перший почув - загавкав. Потім і бабуся у мій бік повернулася і ледь, пересуваючи ноги, до мене рухалася. Я перевела подих – нарешті таки я з нею зустрінуся. Коли вона підійшли ближче, я побачила її сиве, скручене на потилиці волосся, бліде обличчя і зелені вогники очей, які тьмяно світилися під тоненькими смужками брів.

- Доброго дня! – вітаюся, чекаючи і від неї вітання. Та бабка киває головою і запрошує до хати. Я подумки зраділа, що вона мене не вигнала, бо шкода було б витраченої відпустки, яку вибила лише на два тижні.

- Долю свою хочеш знати? – запитала, бо знала чого до неї приходять і на її блідому обличчі заворушилася лукаво посмішка.

- Долю, але не свою, а вашу, - приголомшила я бабусю, яка мабуть не очікувала такого повороту.

Вона зупинилася і знову поглянула на мене. Про свою долю старенька жінка так нічого і не розповіла, зате про мою сказала багато.

- Язик твій - ворог, дочко, тому будь обережною у висловлюваннях, - сказала вона мені, коли я вже переступила поріг її невеличкої хатинки, де вона приймала своїх «душевнохворих» людей. - В тебе на роботі підвищення буде на осінь, якщо навчишся мовчати. А якщо ні – керівну посаду віддадуть іншій. Але ти цього не дозволиш, і будеш триматися до кінця, бо не звикла відходити в сторону, хто б тобі не оголошував війну. Ти взагалі звикла перемагати. Тому моя тобі порада – тримай язик за зубами, і коли треба краще промовчи. Навчися – це тобі знадобиться знаходити спільну мову з людьми.

Я подивилася на жінку. Вона карти не розкладала, а просто стояла навпроти мене і розповідала.

- Моя робота не дозволяє мені мовчати. В мене душа рветься, коли мене хтось відмовляється слухати, - намагалася я переконати стареньку в своїй правоті, але вона тільки сіла на стільчик, а на інший мені показала рукою, і продовжила.

- Ти от зараз належиш двом, - перевела вона тему на моє особисте життя. - З одним живеш, бо звикла, а з іншим (це твій колега), бо до нього душа рветься. І той, і інший теж тебе любить. Але ти ніколи не залишиш чоловіка заради іншого, бо не вмієш зраджувати, хоча не любиш ти його, і ніколи не любила… А він окрім тебе нікого не бачить від першого вашого знайомства і до сьогодні. Ти ж боїшся його образити, тому й живеш з ним, із жалості, навіть не думаючи, що причиняєш біль не лише собі, а і йому. А цей твій колега, чорноволосий і високий чоловік, за тобою давно упадає. Він давно бажає з тобою поєднатися. Та ти й ніби не проти, але подумки твій чоловік тебе зупиняє. Рік тому ти дала своєму колезі надію, от він і тримається за неї. Пише тобі гарні повідомлення і надсилає квіти, які ти завжди залишаєш на роботі, щоб твій чоловік їх не помітив.

- Бабо Вальо, то що ж мені робити? – звернулася я за порадою, бо і справді рік вже не можу визначитися, кого мені обрати. Образити свого чоловіка Максима я не можу, бо він зі мною ще зі школи, а зустрічатися паралельно з Дімою теж не дозволяю собі, бо я ніколи не зможу зрадити. От і загубилася.

- Дочко, моя тобі порада: визначся, бо якщо так триватиме й далі, то ти зможеш втратити того, кого не хочеш втрачати…

Баба Валя заглянула мені пильно в очі, немов там в мене засвітилося чиєсь ім'я, а потім додала.

- От тільки що ти злякалася втратити свого колегу, а потім вирішила залишати все як є. Та знаєш, дочко, ти завжди будеш стояти перед двома…

Наша розмова ще тривала півгодини. Розпитати про долю ворожки я так і не змогла, зате задумалася над своєю…

Коли я вернулася з відпустки, в яку їздила сама, то зраділа, що мій колега Діма так і працює зі мною на фірмі і нікуди не зник. А мій турботливий чоловік влаштував мені вдома романтичне побачення, адже для нього моя відпустка здалася вічністю. Мої почуття знову були порвані. Нестерпно боляче було від того, що я така нерішуча…

*** *** ***

Пройшло п'ять років від зустрічі з бабою Вальою. Все було так, як вона і сказала. Того року, про який йшла мова, я і справді отримала на роботі солідне підвищення. Звичайно ж, довелося переступити через деякі бар'єри, а саме – навчитися тримати язика за зубами… Щодо мого особистого життя, то тоді я зуміла попрощатися з Дімою – він перейшов працювати в іншу фірму, пояснивши мені, що не може знаходитися поряд зі мною після того, як я йому відмовила у зустрічах. А з Максимом у мене було тихе сіре життя… Тільки через рік у моєму житті з'явився Влад, на якого мої почуття одразу переключилися. Не знаю чому, але я довго ночами мучилася від того, що його нема поряд, а він часто мені снився… Я знову заплуталася в почуттях…

- Скоро в тебе все зміниться, - казала мені бабуся Валя, коли я до неї поїхала за порадою. – Зовсім скоро, от побачиш.

І таки вона була права – я була вагітна. І з народженням синочка в мене в житті все змінилося. У мене більше не було бажання і потреби любити чужих чоловіків. Відтепер у мене було своє справжнє щастя, яке поєднало нас з моїм чоловіком назавжди.

Вікторія Семененко