«Твої м'які губи я вперше скуштувала вві сні. Ти, знаєш, чомусь осінні сни спонукають аналізувати життя, викидати з нього зайвих людей, і змушують уважніше придивлятися до звичайних знайомих. Так було і з тобою…, - Олена поставила три крапки і задумалася, закрила очі немов намагалася знову уявити той сон, коли вона була разом із Женькою. – Я ніколи не думала, що буду записувати сни, але коли ти мені наснився – одразу виникло таке бажання. Ми були разом... Ні, в реальності ми теж інколи залишалися удвох, але виключно як друзі. Ти мене тоді розпитував про мого чоловіка і про мою роботу, ми обговорювали спільних друзів, а ще ти просив знайти тобі подругу. Але я ніколи останнє не сприймала всерйоз, бо знала, що тобі ще рано думати про серйозні стосунки, що хлопці у твоєму ранньому віці використовують дівчат для інших потреб. Але ти це просив якось особливо, заглядав вірно в очі і чекав, що я тобі відповім, і так чекав поки я щось не казала…
Такими дивними ці розмови здаються зараз…
Ти вмів ще тоді, коли був просто другом, поглядом лізти в душу. Не знаю, як тобі це вдавалося… Можливо, тому що в тебе великі небесні очі, такі чисті і невинні, що коли в них дивишся одразу падаєш на дно…
Нам було весело, як друзям… Ми могли разом їздити на природу, відзначати свята, подорожувати містами, разом посміхатися для фото, веселитися, жартувати, гуляти… Ми могли бути друзями. От тільки, коли разом з нами був мій чоловік я бачила, як ти змінювався на обличчі, як йшов в іншу компанію, а якщо й залишався, то ви сперечалися з ним, і ледь не доходило до бійки, поки я не ставала між вами…
Я тоді розуміла, що тобі не байдужа…
А ти тоді розумів, що в мене є чоловік…
Але попри це, я не могла тебе відпустити від себе, як друга… І вчорашній сон… Краще б його не було взагалі… Осінь мене завжди залишає на роздоріжжі…, - й Олена обережно почухала ручкою за вухом, потім заглянула у вікно – там теж кружляла меланхолійна осінь. Вона продовжила: Я розумію, що винна я. Бо я жінка з досвідом, одружена, а ти ще надто юний, щоб робити сміливі вчинки. Хоча знаєш, в твоєму 20-ти річному віці керуються почуттями, а в моєму 35-ти річному - досвідом, вигодою й іншим… Коли ти мені наснився, я зрозуміла, що після того сну – ти мені не друг. Мене до тебе тягло, як магнітом, я навмисне відкладала телефон, щоб не подзвонити тобі першій і не запитати, як справи. Бо я знала, що ти в моєму голосі відчуєш нотку грайливості, що то буде не просто дружній дзвінок. Ми не бачилися місяць, а ніби вічність. І поки я переборювала свої думки, ти сам мені зателефонував. Ми завжди відчували один одного, від дня нашого знайомства. Ти сказав, що зараз випадково в моєму місті (хоча ми живемо за 100 км. одне від одного), я хотіла вірити, що випадково і нічого не уточнювати (що на мене не схоже)…
На крилах щастя, я летіла з тобою на зустріч… Ми зустрілися в парку. Їли морозиво з полуничним джемом і каталися на гойдалці. Я почувала себе як в дитинстві: щасливою, з морозивом, і з тобою. Ще ти купив мені букет хризантем. Не знаю, хто тобі сказав, що це мої улюблені, але я почувалася найщасливішою жінкою в світі (хоча до цього ти ніколи не дарував мені квітів). В моїй поведінці ти нічого не помітив зайвого, бо з тобою я ніколи не грала, а завжди була щирою. І сьогодні, коли в мене зранку після сну з'явилися нові відчуття до тебе, я стала ще більш відкритою перед тобою.
- Ти з кожним днем стаєш все кращою, - казав мені Женька, коли ми смакували морозивом. - Як тобі це вдається?
- Треба просто любити своє життя, себе і тих, хто поряд, - посміхалася я у відповідь.
- А зараз поряд я, то…., - говорив, ховаючи свої безмежно глибокі сині очі.
- То що? – перебила я, немов підштовхувала його на відвертість.
- Я дуже хотів тебе побачити сьогодні, тому й приїхав до міста, - продовжив він. – Я за тобою скучив, - поклав свою руку на мою. – Я не думав, що мене до тебе так буде тягти. Нічого не можу із собою вдіяти. Я думав, що ти мені лише подруга, але це щось набагато більше, ніж дружба. Ти мені дуже подобаєшся.
Женька впевнено заглядав мені в очі, а мені здавалося, що я тону в них все глибше і глибше. Тоді він прибрав за вухо моє довге волосся, яке хвилями спадало на плечі, і обережно поцілував в губи.
Тоді смак його губ я відчула вдруге (адже вперше було вві сні). Вони були такі ж м'які і солодкі, як вві сні. Цей поцілунок мені здався знайомим. Потім він дивився мені в очі, і мовчав. Чекав відповіді від мене, завжди розсудливої, мудрої і розумної жінки (як він мене характеризував). А я не знала, що йому сказати, бо після того сну, мої почуття перевернулися. Але я мовчала…
- Я знаю, що в тебе чоловік, та я не можу дивитися, коли він тебе обіймає, цілує, лагідно називає, - продовжив він після паузи.
- Жень, я ж доросла жінка, в мене повинна будуватися сім'я, але чомусь не будується… Я думаю про плани на майбутнє, а ти просто зараз керуєшся миттєвими почуттями, захопившись мною.
- Дозволь мені, хоча б побути поряд з тобою… А потім все стане зрозумілим, я ж тобі не байдужий? – допитувався, але я промовчала, та він потім знову перепитав.
- Не байдужий, і ти теж про це знаєш, - відповіла я.
Ми ще довго сиділи на лавочці. Я поклала свою голову йому на коліна, він гладив моє волосся. Я дивилася в небо, і ми розмовляли, поки на дворі не почало сутеніти. Я знала, що скоро повернеться мій чоловік з роботи, і я вже як годинну повинна бути вдома і готувати вечерю. Тоді я сказала Жені, що мені час додому. І він мене провів, а потім зник, залишивши на папірці адресу квартири, яку вирішив винаймати поки буде в місті.
Моє безглузде захоплення в 35 років!!! Якими думками і почуттями я керувалася тоді, коли говорила йому про почуття?! Я ще довго краяла себе за свою поведінку, хоча насправді на серці було дуже затишно і тепло від того, що тільки що я була із Женьою, - Олена поставила крапку, і почала думати, навіщо відгукнулася на пораду свого психолога – завести цей щоденник, який поділила на кілька розділів «Кохання», «Робота», «Обов'язки», «Сім'я», «Цінності» і так далі. Сьогодні вона рилася у своїх думках, щоб заповнити розділ «Кохання». Правда це не перший спогад з її бурхливого життя, і не останній. Вона продовжила, допивши чай: Я півроку як школярка бігала на побачення з ним. В тихій однокімнатній квартирі, яку він винаймав, ми проводили багато часу, адже я була сама собі начальником, і легко перекладала обов'язки на підлеглих, пояснивши, що я на зустрічі з рекламодавцями. Я приходила до нього як на роботу, ми з ним кохалися до безтями. Я бачила, як його великі небесні очі посміхалися, коли він мене зустрічав, і розчаровувалися, коли я йшла до чоловіка. Але я, доросла і розумна жінка, розуміла, що так тривати завжди не може, бо в мене чоловік є, і обов'язки перед ним. Через деякий час після наших таємних зустрічей, я зрозуміла, що потрібно щось змінювати в житті. Мій чоловік, як завжди не помічав мене за своїми паперами, а Женя щодня зустрічав мене як сонце.
Знову на роздоріжжі, і знову восени… І врешті я вирішила не руйнувати хлопцю життя. Пояснила, що у його 20 ще все попереду, а захоплення мною нехай вважає гарним досвідом на майбутнє. Боляче було це казати, дивитися в його небесні очі, з яких ледве не закапав дощ. А ще боляче потім було війти в ритм звичайного сірого життя, де все було за графіком «робота-дім, дім-робота».
Після цього ми з Женею зустрілися через півроку (обоє уникали зустрічей). Я приїхала в місто свого дитинства (де власне і жив мій друг) на День народження подруги, і коли бігла до неї, випадково натрапила на мого Женьку, який ще так недавно шепотів мені на вухо пристрасні зізнання, а зараз впевнено йшов з довгоногою блондинкою. Він не приховував своєї радості, розмовляв зі мною так само щиро і захоплено, що я знову починала падати в безодню його блакитних щирих очей. Але цього разу не дозволила собі це зробити. Я думала про свою вагітність, про яку він ще не знав, але я не хотіла йому цього казати. Я будувала родину, в мене вже була інша радість. А в нього життя тільки починалося…» - на цьому Олена закінчила свою розповідь. Вона довго не згадувала Женьку, вже донечці сім років. Спочатку вона за ним дуже сумувала, не могла відпустити від себе подумки, і лише через рік її захоплення розвіялося.
Вона повністю присвятила себе сім'ї, і лише інколи у снах приходив її друг, і вона знову згадувала смак його м'яких губ і тонула в безодні блакитних очей…
Вікторія Семененко
