ОСІНЬ

Ех, ця руда осінь. Прийшла непомітно, з прохолодою і дощем. І тут, на дитячому майданчику, де ніби вчора дітки ліпили пасочки, ти теж відчуваєшся, осінь.

Учора я показала діткам, як обчищати зелені горішки. «І цей горішок можна їсти. І він смачніший без цієї шкурочки?» - дивується крихітна дівчинка. І зібралося тоді під тим горіхом з п'ятеро матусь і почали підплигувати, щоб зірвати горіхів. А потім подивлялися, то на мене, то на руки зелені.

«Раз, два… десять», - дівчинка в рожевій курточці йде по скатах, її за руку тримає тато.«Краса, це краса…», - інша дівчинка на майданчику вголос повторює вірш, який задали в школі.«Кажи лялі привіт», - незнайомі батьки знайомлять дітей, при чому хлопчик сором'язливо ховається за татом.«Гол!» - кричать дорослі хлопці, які поряд грають у футбол, а замість м'яча летить чийсь кед.«Не буду!» - протестує маленька дівчинка, яка сидить на гірці і боїться з'їхати з неї, руками вчепилася, ногами стукає, показує якомусь дяді язика.«А моя доня теж смокче соску. Так заспокоюється», - матусі між собою.«Вона принесла мені духи. На морі купила. У неї було двісті гривень, хотіла меду купити. Але понаравилися духи. Мед і в селі купе. І я чмихнулася, теж понравилася», - бабуся із села телефонує зі своїми новинами.

Ех руда осінь, безтурботні дитячі дні, руде листя із каштанів під ногами… «Ану, татко, покатай і нас на качелі» - обіймаю Улічку, сідаємо удвох. Перед нами пливе небо сіре, листочки гойдаються вітерцем, і ми всміхаємося, тобі, осінь.

6 вересня 2017 рік

Прохолодний, насичений і неоднозначний вересень... Переносяться івенти, змінюються персонажі. Хтось не встигає підготуватися, в когось уже наперед купа договорів і півтори годинки для нас - це забагато... - Нє, Вік, заплановано все... договора укладено...- Ну, ок! - розумію, що нема сенсу переконувати, що всі раніше наведені аргументи "ми оплатимо оренду", "вилучені кошти передамо на препарати людям з тяжкими хворобами", не діють...

а хтось відкладає все - і пише новели та оповідання про тяжкохворих для збірки "Парасолька", хтось недосипає вночі і їх редагує, а потім плаче від реальних сюжетів, відкладає і знову редагує... - Ти не спиш? - майже опівночі.- Ні, - кажу автору...- А з чого мені почати?.... розповідаю ще з годинку...

- Ти чому плачеш? - чоловік до мене.- Та ось..., - показую на тексти до збірки, які редагую...

а хтось з тремтінням в голосі спілкується з онкохворими дівчатками "ти ж розкажеш, як ти хворіла на рак..." (і хвилююся, щоб правильно задати всі питання)

а хтось виривається з робити і біжить на зйомки соцілального відеоролика, щоб сказати про важливе, про що не сила мовчати...

так, у благодійності теж багато відмов, про які інколи не хочеться писати... Але попри все, шукаю можливості, бо знаю, що є і ті, хто відкриває свої серця на зустріч...

Уже у жовтні все, що організовувала, над чим працювали у вересні.

Презентуємо, покажемо, розкажемо...

У жовтні до Всесвітнього дня паліативної допомоги нам з колегами Кіровоградське обласне відділення ВБО "Всеукраїнська Мережа ЛЖВ" є багато чого сказати. Просто стежте за анонсами! Приходьте на заходи! І не шкодуйте свого часу, зусиль, можливостей (особливо, якщо вони є), адже в житті бувають інколи такі непередбачувані моменти..

28 вересня 2017 рік

Осінь, ти потрібна мені!

Я не знаю скільки в осені фарб і відтінків. Здається, кожного дня вона їх змішує, розбавляє, роздмухує по-своєму.
Дерево за віком щоразу нове. Вранці і ввечері, під сонцем і дощовим небом колір змінюється - від тендітно-жовтого до соковито-гранатового.
Під ним граються маленькі дітки з матусями, збирають листочки і коричневі каштани.

"Привіт! Я каштан. І ти каштан? Давай дружити!", - мама вигадує доньці історії.
"Небо! Ти все в листочках", - дівчинка катається на каруселі і дивиться крізь гілля дерев угору.

Осінь, ти малюєш життя, осінь!

Ти вкутуєш всіх у картаті пледи, даруєш довгі вечори для читання книг, чаювання, імбирного печива, ігор з донечкою, сімейних посиденьок, написання історій, мрій і див.
Ти навіть розмальовуєш небо під свій мінливий настрій.
Ти все робиш по-своєму, осінь.
Ти грієш настрій своїми кольорами, ти надихаєш, відкриваєш, даруєш!
Осінь, ти потрібна мені, осінь!

9 жовтня 2017 рік

Осінь за містом інакша. Осінь за містом спокійна, тиха, без фотошоплених думок. Осінь з дощовим небом, з ораними полями, із зеленою озимою, диким виноградом, дрібними калюжами на узбіччях.
З автомобілями, задуманими водіями, меланхолійними піснями із радіо.
Із бабусями, схованими під дощовиками чи парасольками, які продають на узбіччях яблука, груші, виноград, картоплю і мед.
З чергою далекобійників за кавою і хот-догами у придорожніх кафешках.
Із чоловіком на інвалідному візочку, який завжди у будь-яку погоду, сидить на містку і рибалить ( я завжди його тут бачу).
Із новим селом Вишневе замість Улянівка, зупинка якого розмальована вишнями, які нагадують літо.
Осінь за містом інакша.
Осінь за містом спокійна.
Осінь за містом зупиняє час, відкриває дороги, заварює малиновий чай, вкутує у шарфики, відкриває білий альбом для багряно-шоколадних фарб.
Осінь, не схожа на себе, вчорашню осінь...

15 жовтня 2017 рік

Місто прокидається.

Переповнені маршрутки, у яких люди так близько стоять, зігрівшись, не нарікають навіть, що хтось комусь на ногу наступив.

Перехожі крокують маленькими алеями, встигаючи замерзлими пальцями писати смски і переглядати фейсбучну стрічку.

Пухнасті собачки, скручені у калачики, сонно проводжають перехожих.
Діти гортають ногами листя, немов будять його від тихого сну.
Якась дівчинка, років восьми, вже зібрала багряно-жовтий осінній букет. Розглядає його, немов рахує на ньому ниточки чи павутинки.

Місто прокидається!

Відкриває нові можливості, виклики, моменти і миті. Відкриває новий день! Відкриває нові зустрічі і продовжує жовтень.
Моя зупинка біля "Зоряного".
Я у новий осінній день! Чого і вам усім бажаю!)

25 жовтня 2017 рік

ВИХІДНІ

Вихідні – то повний релакс. Осінній релакс.
Коли ти ховаєшся у квартирі, навіть кімнаті. Коли на всьому ліжку вміщається купа м'якеньких іграшок. Робиш хатинки-палатки, шукаєш «гав-гав» і «мяв-мяв». Вчиш м'якенько падати і вставати. Залишаєш за кадром дощову осінь.
Дивишся крізь вікно і показуєш доні, як хмуриться небо, як вкривається тоненькою сірою ковдрою, як із поливалки поливає дощем.
Вихідні – то маленька казка.
Вихідні – коли твоє щастя засинає з тобою вдень.
Вихідні – то найкращі і найтепліші обійми.

28 жовтня 2017 рік

ПАУЗА

На вихідних усім потрібна пауза...
Всім, хто багато працює, волонтерить, займається громадською/благодійною діяльністю.
Всім, хто змінює світ;
хто продає троянди і хризантеми, мандарини і банани, новорічні декорації – оленів, сніжинки, янголятка, іграшки, сніговиків;
хто малює картини, хто вишиває бісером і стрічками;
хто продає каву і смачні тістечка;
хто підмітає двір від осіннього листя і здмухує сніг для вузеньких стежок;
хто видає у бібліотеках книжки із загадками, детективами чи дивовижними історіями;
хто завантажений фінансовими документами і щодня зводить дебети і кредити;
хто захищає права ВІЛ-позитивних, людей з інвалідністю;
хто лікує дітей і дорослих;
хто виписує вітамінки для щастя;
хто проводить конференції, круглі столи, фестивалі;
хто щодня з екранів телевізора розповідає нам новини чи розважає у шоу-програмах;
хто дарує посмішки своїми кумедними виступами;
хто вчить писати перші літери і табличку множення;
хто навчає англійської чи польської мов;
хто фотографує світло і тінь, зморшки і натруджені руки;
хто береже безпеку на дорогах і дивиться за порядком у місті;
хто заворожує своїм співом на сцені;
хто працює у кабінетах і приймає важливі для жителів міста рішення;
хто будує будинки, стелить дороги, ремонтує автомобілі;
хто приносить у поштову скриньку свіжі газетки і листи;
хто записує інтерв'ю і розповідає нам про життя;
хто допомагає одиноким жінкам і їх дітям;
хто дарує нам диво бачити цей світ.

Пауза… Вона потрібна всім:
щоб набратися натхнення, сил,
зацілувати рідних і щиро тримати в обіймах,
щоб розправити крила,
щоб подовго пити чай з лимоном,
гортати старі фотографії.
Пауза потрібна для нових можливостей, для нових планів і нового дня.

Сьогодні остання субота осені, яка вже пахне морозом, сніжинками і гірляндами. Сьогодні ми чекаємо ще одного зубчика в доні, граємо ведмедиками, зайчиками, малюємо пальчиками на вікні, солодко спимо в обід. Сьогодні у нас така тепла і потрібна пауза для відпочинку. Приємної паузи, мої любі фейсбучні і справжні друзі.

25 листопада 2017 рік